Лариса Дубас

Напередодні того дива,
Яке обіцяне здавен,
Не знаю ким, та й тих імен
Вже не згадає віра сива.

Але знайдуться крихти слова,
Що не з’їдять ані птахи,
Не вкрадуть ані вороги,
Не злиже язиком корова.

Воно вже є… Воно пуска
Коріння з цівок молока,
Струмить зі сну дощем солоним…

Напередодні добрих змін
Вже не витримуєш, між стін
Йдучи від болю, як з полону.