«Любов не шукає свого».

Апостол Павло

Коли свого шукати вже несила,
Душа зненацька радість дожене,
Зростеться з нею —
Ось тобі і крила!
Від легкості не знає, що живе.

Не відчуває болю — він розбився,
Облитий перламутром, в ці драже
Дзвінких, цілющих істин… По-ко-тив-ся…

Мов ртуть зливаючись з усім,
Що сяє вже.