Як постаріє
Уся моя печаль,
Її розвію
Мов порох по плечах,
Мов зерна всеньких
Банькатих яблук, груш —
Моїх єсеїв,
Понівечених душ.
Мов помаранчі зів’ялений ефір…
Я вже не плачу,
А проливаю Стир.
Хай плескіт болю
Прозоріше пливе
І з перегною
Зростає лиш живе.