Лариса Дубас

1
Я ледве зігріваюсь біля себе…
Яке холодне тіло.
Як не вірять
Клітини в його храмові вогні…
І шкіра зірвана місцями на мені…

2
Немов до сповіді іду
У рідну мову
І хліб небесний відшукаю в ній:
Не в «калиновій» і не «золотій» —
Як дихання чуткій першооснові.

3
Однакова жага — носити «шапку»
Живих думок (з олією світильник)
І в темряві кошлатій відчувати
Вагітну світлом
Місячну кульбабку…

4
Як соромно гріх відчаю росте…
Його неголене обличчя
Дратує колючками твою ніжність,
Твердішає
І перегаром тхне.

5
Крижина болю живиться душею
І меншає зі мною у траншеї
Передової…Нанівець зійду…
Та ні, знов житиму —
На чергову біду?